Відірваний від небосхилу клаптик,
я хочу, руху всупереч краплин,
з безвиході зірватись бережин
в розгардіяш молекул та галактик.
Та рятівник мій - вічний математик! -
трима мене, пишаючися тим,
що він - вінець, творець, громадянин,
а не якийсь міжзоряний романтик.
А я кричу йому з руїн ракет,
щоб він із пихою Землі як долі,
покинув би мій епос, мій сонет,
десь на розгрузлих манівцях історій.
Бо найпихатіші з усіх планет
є передчасно виснажені зорі.