Анастазія, 66 - 14 октября 2007 07:11

Це дійсно правда, хоч думаю, що Екзюпері мав на увазі спілкування між однодумцями або людьми, що навіть в дискусіях поводяться з гідністю, не переходячи до ед гоміні, особистих образ. Сварка теж спілкування, хоч яка в тім розкіш, хоч може комусь і "розкіш". Але коли можна знайти приятелів по духу, коли люди спілкуються або ради добра загальної справи, або тому, що їм приємно бути в товаристві одні одних, тоді все легко і просто, і весело, і жодна робота не важка, жодна дорога недалека. Чи не так?

Пригадались мені мітинги в кіці 80-х, на яких виступали Чорновіл, брати Горині, подружжя Калинців. Як серця людей горіли радістю від того, що чули слово правди! Як Чорновіл, вічна память його світлому образу, вмів сказати тим завжди захриплим від перенапруження , але завжди дуже спокійним голосом! Він говорив про те, що перед тим ніхто вголос не насмілювався сказати, - про право бути господарем на своїй землі, про право говорити рідною українською мовою всюди, на всіх рівнях, не тільки вдома, але говорив без злості, крику і образ! І хто, як не він, що стільки років провів в тюрмах і лагерях безневинно, мав на це право ! Яку силу волі треба було мати, яке благородство, щоб бути таким, як він був, але тому народ і йшов на ті напівлегальні мітинги, які ніколи не було відомо, чим закінчаться, бо біля стадіону "Дружба"стояли міліціонери з собаками, а за дзеркальними дверима КГБ автоматники. І він зумів стримати бушуючі пристрасті, коли люди поривалися бити скляні двері того зненавидженого будинку. Він тоді навіть мегафону не мав і, щоб його чули, кричав своїм захриплим голосом: "Спокій, люди, спокій, ми не будемо бити вікна!", повторяв ще раз і ще раз, - і його послухали. Залишилися тільки запалені свічки під мурами. Ще потім пару років, памятаю, виднілися на тих стінах сліди кіптяви. Але Чорновіл стримав кровопролиття і його послухали. А сказав би йти на смерть, - то пішли би, таку владу мав той худорлявий, невисокий чоловік з захриплим голосом...

Ще був виступ в філармонії Михайла Косіва, розумний і спокійний, з переконливими фактами, але без образливих епітетів. І то в роздразненому осиному гнізді, чим був тодішній Львів.

Ще були виступи Івана Крипякевича, теж вічна йому память, який допомагав нам на заводі створювати Товариство Української мови.

Ну і вже в моєму особистому масштабі, моя родина - мої дорослі вже дочки і чоловік, які одночасно є і мої найкращі приятелі, з ким можна поділитись всім, хто розуміє і підтримає.

Напевно то мав на увазі Антуан де-Сент Екзюпері під розкішшю спілкування.

А ще є царство квітів і рослин, але на нині вже досить...