Анастазія, 66 - 1 июля 2008 09:41

Можливо це була Божа сила, а можливо тільки мій вражений гарячкою мозок, але щось мене підняло на ноги і з криком "Ісусе" я побіг в сторону нападників. Вони вже вспіли кинути мого приятеля Джея на землю і один з рибаків-великанів почав товкти його головою до землі. Всі 50 кілограмів мого худого, виснаженого малярією тіла кинулися на захист Джея. Я закричав: "Ісусе, рятуй", - і розчепіреними пальцями руки знизу вверх щосили штовхнув велетня в чоло. Сила удару була настільки великою, що близько 100 кілограмів мязів і злості нападника піднялись в повітря, гепнулись на пісок, і ...завмерли. Він не рухався...А до мене наближались ще інших шість ...

Все почалось в кінці літа 1979 року. Наприкінціі серпня над островом Гіспаньйола, що його розділяють між собою дві країни Гаїті і Домініканська Республіка, пронісся нищівною сили ураган Дейвід. Нечуваної сили вітри швидкістю 280 км. на год. і поривами до 320 км. на год. підняли хвилю висотою в 4-поверховий будинок і вдарили столицю Домініканської Републіки Санто Домінго. Тої ночі відразу загинуло 1200 людей. Крім того, ураганні вітри позривали бляшані дахи убогих хатинок, що були притиснуті тільки каменями. Такі летючі з страшною швидкістю куски бляхи були ще одним знаряддям смерті в руках розбушованої стихії. Вони, як величезні летючі бритви, розрізали все, що попадалося на їхньому шляху, не виключаючи тварин і людей. Але і це було ще не все.

Надходив інший ураган, Фредерік. Вітри його, правда, були не такі сильні, як Дейвіда, всього 72 км.на год. Наступаючи зі сторони Антільських стровів,Фредерік провів пару днів на узбережжі Гіспаньйоли, жадібно глитаючи морську воду. А тоді покотився в гори Гаїті і там її виригнув. Потоп, що набирав швидкості, падаючи з гірських хребтів вниз, змітав на своєму шляху все: дерева, халупи, недозрізлий урожай, і ніс все це, разом з козами, курми і людьми в напрямі моря.

З ураганами я був знайомий давно, ще з часів свого дитинства, яке я провів в штаті Луізіана, але такого не бачив і не чув. Вони надходили з Мексіканської затоки з ревучими вітрами, громами і зливою, і летіли дальше, вверх по долині ріки Міссіссіппі. Але памятаю теж, як хлопчиком виходив надвір і зачудовано стояв в тишині ока урагану. Там було несподівано тихо...

Далі буде...

Уривок з книжки
НАЗУСТРІЧ ЛЬВИНОМУ РЕВУ, Джо Гарстон і Марта ВенСайз
RUN TO THE ROAR by Joe Hurston and Martha VanCise

Переклад мій, з дозволу автора.

• 
• 
•